Олеся Сінчук – український композитор, музикант, співачка, поетеса, художник-графік, лауреат багатьох міжнародних конкурсів. Працює у стилях – етно, фолк, акустичний рок, популярна музика, лірична пісня тощо.

"У творчості  її горить той вогонь душі, що дарує натхнення, очищення, радість буття."

Чуттєва Матінка-Природа малює образ Олесі Сінчук з древньої праукраїнки, перед якою схилялися і яку обожнювали. Через таких, як Олеся, світ знайомиться з Україною"

"Трепетом і ніжністю, вогнями і вітром дихає кожне слово, кожен порух, кожна мить! Безмежна і щедра душа у дівчини з Полісся!"

"Олеся надзвичайно поширила українську пісню на території країн СНД та Балтії. Протягом останніх п’яти років вона приймає активну участь у популяризації прадавніх звичаїв України, здорового способу життя, екології…"

"Сповиті сонячним сяйвом, безмежжям небес і глибиною океанів, зіткані з вітру і хвиль полинули майстерні імпровізації для фортепіано і задушевна лірична поезія…"

"Слухаючи її, мимоволі починаєш розуміти, що всі ми - єдине братство землян, світле і прекрасне!"

 Це відгуки про Олесю відомих, шанованих людей. Митців, журналістів, громадських діячів.

9 вересня артистка відвідала Нікополь з концертною програмою «Світанкові пісні». Місце для виступу гостинно надав Клуб органічного землеробства, члени якого якраз і організували приїзд Олесі.

А тепер… Уявіть на мить. Величезний, власноруч зроблений, курінь. Схожий на гігантську теплицю, тільки – під відкритим небом. Вся підлога засипана соломою. Солом’яні ж – і стільці. Пахне сіном, вітерцем, раннім вереснем..  Надвечірнє сонце заливає «сцену»… Лунає музика. Гітара, бубен, сопілка. Ллються українські, російські, чеські, польські пісні…

Олеся Сінчук – донька філософа. Людина – з тонкою, вразливою душею, творча в усьому, до чого торкаються її думки, її руки, її серце.  Багато подорожувала, багато світу побачила, і світ цей постає в її творах, сповненим краси, любові, натхнення… Ось сувора російська північ – хати-рубленки, червоне небо, сріблясте дзеркало річки… А ось наші смереки-стріли, що летять до
    Кошенятко теж пройнялося Олесіною піснею
сонця… Ось  лісова галявина: вогнище, купальська ніч, двоє в білих шатах –  буяє свято кохання, відбувається вінчання перед ликом Всесвіту… А там – маленька дівчина з довгим русявим і м’яким, мов пух, волоссям  горнеться до своєї вродливої мами… Це уява малює такі ілюстрації до пісень Олесі. І як же гарно вони гармоніюють з навколишнім пейзажем!

Про Клуб органічного землеробства можна говорити багато. Я дуже сподіваюся, що колись  ми присвятимо цій темі окремий матеріал. Бо то – справжня перлина нашого міста, справжній заповідник.  Де живуть казкові гноми, де в маленьких, вкритих лататтям, озерцях, плещуться коропи, де земля усіяна жовтими, немов  з воску, грушками, де з кожного куточка виглядає диво.

До речі, в одній із своїх пісень, Олеся назвала нашу планету заповідником Всесвіту.

-Хто знає, можливо так воно і є? – говорила донька філософа вже потім, коли змовкли оплески. – Можливо ось це кошенятко прислане нам з якоїсь іншої планети, щоб ми з вами берегли його і леліяли. Я на кожну травинку, на кожне деревце, на кожну квіточку так дивлюсь. Як на створіння  Боже, котре потребує нашої Любові!

Пухнасте створіння котячого роду -  зовсім крихітне й кумедне до сліз – довго бігало поміж рядами глядачів, підбираючись до сцени, зазираючи знизу вверх на артистів, чим викликало добрі усмішки. А потім так пройнялося словами і піснями Олесі, що вирішило й собі підіграти. Коли кошеня видерлось на коліна музиканта Олекси і почало торкати лапкою струни, зал просто вибухнув! Люди вже не стримували веселощів, і концерт завершився на теплій, піднесеній ноті.

Розходилися довго.  Залишати казкове подвір’я не хотілося зовсім. Стомлена загазованими буднями душа вимагала «ЩЕ».  Природи. Музики. Спокою. Гармонії. Краси.

Катерина Андрус