Іван Сокульський — український поет, правозахисник, громадський діяч. Народився у с. Червоноярському Синельниківського району Дніпропетровської області. У 1962–1964 роках навчався на філологічному факультеті Львівського університету, пізніше — у Дніпропетровському університеті. Учасник Львівського та співзасновник Дніпропетровського клубів творчої молоді.
У 1966 році за написання націоналістичних віршів Іван Сокульський був виключений з комсомолу і відрахований з університету. Працював пожежником, бібліотекарем, кореспондентом газети «Енергетик», матросом річкового пароплавства. Контактував з дисидентськими колами у Києві та Львові, поширював самвидав.
У 1968 виступив одним з авторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська», в якому висловлювався протест проти політики русифікації в Україні, переслідування національної інтелігенції, плюндрування пам’яток культури, цькування роману О. Гончара «Собор». Навесні 1969 «Лист» передала радіостанція «Свобода», опублікували зарубіжні засоби масової інформації.
В середині червня 1969 року Сокульського було заарештовано. Згодом його засудили до 4,5 років таборів суворого режиму. Покарання Іван Григорович відбував у Мордовії з кінця 1971 — у Володимирській в’язниці, згодом – у таборах Пермської області.
Поет мешкав у Дніпропетровську, займався опозиційною діяльністю, впорядкував самвидавну поетичну збірку. У жовтні 1979 вступив у правозахисну організацію — Українську гельсінську групу. У квітні 1980 року був знову заарештований, рішенням суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом і засуджений у січні 1981 до 10 років позбавлення волі та 5 років заслання. Покарання відбував у Чистопольській в’язниці (тепер Татарстан, РФ). За 9 днів до закінчення тюремного терміну, черговий раз заарештований і засуджений Чистопольським міськсудом до трьох років таборів за «хуліганство». У жовтні 1985 року переведений на дільницю особливо суворого режиму Кучинського концтабору Пермської області. Найчастіше з усіх політв’язнів «за порушення режиму» утримувався у штрафному ізоляторі (ШІЗО), у 1987 року переведений до одиночної камери. Звільнений з ув’язнення у серпні наступного року.
Після повернення до Дніпропетровська працював в Українській гельсінській спілці, був одним із засновників обласних організацій Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Народного руху України, «Меморіалу». Очолював обласну організацію Української республіканської партії. 31989 редагував і видавав журнал «Пороги». Активно підтримував відродження Української автокефальної православної церкви. 20.5.1991 року був жорстоко побитий під час пікетування з вимогами незалежності України в Дніпропетровську, що прискорило його смерть. Похований у Дніпропетровську.
У 1960-х роках публікував вірші в альманасі «Вітрила», журналі «Прапор» та переклади з білоруської у журналі «Вітчизна». У 1971 видавництво «Молодь» планувало видати збірку поезій Сокульського, але її зняли з виробництва у зв’язку з арештом автора. Пізніше твори поета публікувалися лише за кордоном. В Україні перша збірка поезій «Владар каменю» вийшла друком лише після смерті поета — у 1993 в Києві. У липні 1995 Іван Сокульський прийнятий до Спілки письменників України (посмертно).
Адміністратор
Раніше ми писали: На міжнародному фестивалі дитячо-юнацький театр "Казка" став лауреатом I премії
