Продолжаем вас знакомить с творчеством Лидии Ковальчук

Дата публикации: 22-10-2012










Лидия Ковальчук






Монолог біля батьківського портрета

Я до вас щодня приходжу, тату.
Покладу цукерку. Поміняю квітку.
Вас тепер це виглядати звідки?
Ви не прийдете у нашу хату?
Там в піжамі вашій дядя Саша...
Довго не могла я мамі це простить.
Сина як мені без вас ростить?
Часто згадую промовки ваші.

Ось кладу цукерку. Ось міняю квітку.
Сльози, як горох - із самої душі.
Ви взяли собі й від нас пішли.
А онук вас довго ждав біля повітки.

Зачиняю хвіртку. Розкриваю душу.
Очі йдуть за мною у холодне ліжко.
Зимно дуже в хаті. Замерза доріжка.

Знаю, знаю, тату, що терпіти мушу.


***
У мами руки - господиня мила,
Мама коси сиві щойно змила.
Може він ще прийде?
Ще ж не пізно дуже...
А в садку посніжені кущі
Білих хризантем.
А сніжна стежина
Недоторкана й понині.


Мачуха

А  воно не її, це хлоп`я-гороб`ятко.
Так прийшло ото в дім,
а у серці згніздилося:
Поглядає на неї злякано,
Та вона і сама знітилася.
Як то будемо, милий, жити?
Чи все  стане, як у людей?
А хлопчина з-під лоба дивиться,
Неслухняний такий, подейкують.
Ой ти лишенько! Чого плаче?
Чи забився де? Чи ображено?
Вибігає сполохано з хати
Його мачуха.
Ще бувають у неї ночі,
Коли сон - та травнева гроза.
Залишає штанята-
Упав десь синочок.
А з очей іскотилась
Тремтлива сльоза.

Самотність

Білі фіранки.
І вікна самотні.
Вітер у шибу тихо –
А може тут лихо?
Очі незгаслі.
Печаль нерозрядна-
Скільки ночей одна!
Спить тихо жінка.
Лагідна жінка.
А за вікном – зима.
Сняться їй коси
Чорні, не сиві:
Чи на дорогу, а чи на зливи –
Як будеш знати?
…Білі фіранки.
І вікна самотні.
Чим тут багаті?


***
Сама і дрова порубає.
Наносить води з криниці.
А потім вночі присниться
До болю аж лагідний сон.
Сльозину утре, зітхнувши,
Нікому нічого не скаже,
А як на часину приляже,
Приходить у гості той сон.
Це ж скільки вже літ відтоді
Спливло-промайнуло, гай-гай!
А в нього давно вже друга,
А їй лиш про спомин цей сон.


Матерям-одиначкам

Це дитя – як  на кактусі квітка:
Так непросто було між колючок зрости…
Ти, дитино, мене прости
За ті сльози, що будуть зрідка,
За ті пальці, що будуть бідкатись,
Будуть терпнути часом від жаху,
Що поклала себе на плаху.
Я тебе, моя квітко, злелію.
Воду вип`ю, як ніжки змию.
Ти для мене – той сонячний зайчик.
Не  зобидю тебе і пальчиком.
Ти дитя – що на кактусі квітка.
Ти прости мої сльози зрідка.


***
У вікні догорає свічка
І холоне чекання у ватрі.
Рідко в гості приходе син.
Більше в спогади та у сни:
Таке миле, усміхнене личко…
Ой сини ви, наші сини,
Ми нічого без вас не варті.


                                                

  • Регистрация: 9.03.2014
  • Комментариев: 4
  • Публикаций: 0
^
Пронизано любов'ю та болем. Сподобалось!
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
         
 
«    Ноябрь     »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930 
 
 

 
Урочисте відкриття філ ...
 ...
Запрошуємо долучитися ...
 ...
«Новорічний маскарад»
 ...
Виставка «Творче перех ...
 ...
Станіслав Черемухін та ...
 ...
Анонс заходів на тижде ...
   КЗ «НКДЦ»   1. Постійно діюча виставка картин М. Гали...
Приглашаем всех провес ...
Где?: Фонтан на аллее напротив «Терминала»...
 
 
  • Администратор
  • DanielDob
  • Black_Fox
  • Надія Ткаченко
  • Администратор
  • Администратор
 
 

 

 

 
Сейчас на сайте: 6
Гостей: 4

Пользователи: 



Роботы: 


 Последние посетители: 

 
Все права защищены © Никополь ART 2009-2016