Мы в телеграм
 
   
   
   
   
   
   
    
 
    
  
  
  
  
  
       

Д.С.

Дата публикации: 6-09-2012

Д.С.

 

"Гордо називаю себе СучУкрПисьменником та СучУкрХудожником. Релігіозні погляди - Вселенська Любов."

 

 


Сергій Науменко.

 

 

 

 

 

 


Д.С.

Д.С.Ось так, просто під час сидіння на лавці та попивання водички, істини, маленькі істини, самі приходять до тебе.

Була вже друга половина дня, червнева спека трохи спала, а я прохолоджувався в слабо знайомому дворі під широкими зеленими крилами дерева. Потихеньку присмоктувався до пляшки з мінеральною водою. Я побачив дівчинку, маленьку таку дівчинку, рочків може чотирьох-п’ятьох, а може й три їй було, не знаю, не буду тут брехати. Мала ходила поміж металевих звірів, глибоко та давно засаджених у чорнозем ігрового майданчику, відверто блукала, та зайвих поглядів на ті задрипані скриплячі качелі, чи двосторонні гойдалки з потрісканою фарбою, не кидала. Просто ходила, втупляючи свій маленький погляд у землю, в яскраво-смарагдовий бур’ян. Я від власне такої самої нудьги спостерігав за дитям. Здалеку. Зі своєї відкритої позиції в метрах п’ятдесяти від дівчинки. Мимоволі спіймав себе на думці, що мені стало страшно через те, що я боюсь дивитись на малу. Ні, я не якийсь там кінчено хворий педофіл, ні! Навпаки, я досить таки «состоявшийся» гетеросексуал, який полюбляє повнолітніх дівчат. Абсолютно повнолітніх, без виключень! Але я схопив у своєму мозку якусь дивну блискавку, що мені страшно, тому що я боюсь на малу дивитись. Боюсь, що про мене хтось хоча б подумає щось подібне. Щось тотально хворе і дурне. В цьому, пропахлому сміттям і сигаретним димом, світі вже боїшся просто спостерігати за красою, навіть на відстані. За дитячими смішними рухами, за їх дурнуватою поведінкою, за їх іграми і їх думками. Страшно. Сам себе накрутив навколо чужої думки. Судячи з усього, я сам собі дебіл.

Але річ не в тому. Дівчинка та, якій три-п’ять рочків підійшла до вікна багатоповерхівки. Зупинилась. Підняла своє личко вгору, незрозуміло для чого взяла одну руку в іншу, мабуть, щоб відчути трохи впевненості, зовсім трохи, врешті-решт, скільки тій малій впевненості треба, і затяглась в тонкому, голосному криці. «Д-а-а-а-а-ня! Д-а-а-а-а-ня!». Чувак її, - подумав я. Із вікна у відповідь почувся лагідний дорослий голос. Скоріш за все, мамин. Даніної мами, як розумієш. Тільки у мам можуть бути такі дорослі, і в той же час янгельськи-милі голоси. М’які, як величезні сільські перини, які давали тобі, коли ти їздив до родичів по селах. Голос зверху, себто з третього поверху, з якоюсь співчутливою інтонацією відповів, що Даня на морі, що Дані ще довго не буде. Правда то, чи ні, але дівчинка повірила, як власне і я. Личко малої в ту ж секунду похнюпилось і зовсім скривилось, так, як може бути лише у дітей, лише в цьому віці (в невизначеному мною віці, але точно саме в цьому!). Дівчинка повернулась до порожнього майданчику, сіла на гойдалку, і почала заворожувати повітря перед собою. Якщо б то була доросла людина, то я сказав би «вмикати», але…дитинка. Так мала посиділа ще хвилини зо дві, після чого піднялась. Мабуть в дітей саме такі медитації і саме такі чари. Саме такі просвітлення та ідеї, які випливають невідомо звідки. Дивні, як і дитячі роки загалом. Дівчинка поплелась до іншого під’їзду, більш віддаленого від мене, але все ж на відстані мого контролю. Ну, як контролю, просто мені все гарно видно було, і все тут.

«Ілона-а-а-а-а! Ілона-а-а-а! Ілона-а-а-а!». Дитячий голос посеред післяполуденної тиші ріже вухо, як японська катана плавлений сирок, але звуки, які видавала ця мала, не були дратівливими. Для мене не були, хоча когось в цьому дворі від них, напевне, тіпало. На цей раз крики спрямовані були на поверх, мабуть, п’ятий, так вже високо намагалась дівчинка підняти свою маленьку кучеряву голівку та витягнути ще меншу шию. Глухо. Ніхто не відповідав, а то може й взагалі не чув. Що точно – те що Ілона не відзивалась, і будь-яких, нехай і далеких, п’ятиповерхових, ознак життя не подавала. Жодної. Мала ще більш нахмурилась, однак зовсім не була схожа на малих ідіотичних йолопів, котрі ось-ось заллються в істериці. Ні-ні! Вона тримала себе в руках, хоча й розчарувалась в Ілоні, та в її батьках, таких глухих і безсердечних.  По вулиці йшли рідкі, як участь нашої збірної на міжнародних турнірах, перехожі. Дитинча, смішно пересуваючи ніжки, поплелось по доріжці, перпендикулярної входам до під’їздів. Похнюплена, зовсім зніяковіла, дівчинка відчайдушно запитувала у перехожих, чи не знають вони Ілону, чи вийде вона, і що за дурні відповідають із вікон її Дані. Ні, що я наговорив, просто запитувала, чи бува не знає хтось, де Ілона, чи на крайняк її батьки (то ж батьки, вони в дитинстві все вирішують). Ніхто їй не відповідав, і лиш співчутливо розводили руками. Ніхто, жодна сука, не знали Ілону! Ну як так, в одному дворі живете, як тут Ілону не знати?!

І от, момент прозріння МОЄГО.

Д.С.Жорсткого і болючого. Я зрозумів, що всі наші депресії, всі пігулки від поганого сну, чи-то від хвилювань, що черговий раз вас обламали, і двомісячні гімняні стосунки, які тримались незрозуміло на чому і розвалились, наші переживання, що нема з ким заснути, або нема з ким прокинутись, все – фігня! М’яко, звісно ж, кажучи. Дитяча самотність, ось вона, мабуть, найболючіша! Вона найщиріша, і найбеззахисніша. Дитина не може погнати в клуб за тьолками чи тупо набухатись, ні, їй є лише два ходи – сидіти і чекати, доки хтось-таки трапиться і розмалює її самотність, чи іти додому, до телевізора, квартирної духоти, до потяганих ще радянських килимів і до бабусі.  Дитяча самотність – вона відкрита, вона вразлива до ударів. Дитячої маленької долі. Діти, вони на те й діти, щоб веселитись, щоб гуляти, розважатись та бешкетувати, а не от так іти по тротуару, час від часу зганяючи з бордюру голубів та запитуючи, чи не знає хто, де Ілонка. Діти не вміють приховувати своїх поразок, вони ще занадто малі для фальші та таїння своїх демонів десь всередині (їх переварюванні та викакуванні), вони ВІДВЕРТІ! Вони ДІ-ТИ!!! Це вже пізніш їх голову загидять школа, телевізор, інтернет, а може й політика. Це вже потім вони отримають перші уроки брехні та лицемірства. Це вже потім вони…перестануть бути дітьми…

 

Дівчинка насторожено дивилась на голубів. На сірих, із зачарованими, ніби намальованими, очима, голубів. Дивних створінь, чи-то птахів, повних таємниць, загадок та секретів. Мала трохи підняла очі, подивилась на п’ятиповерхівку. Типову, майже однотонну поверхівку. Зробила вигляд, що щось рахує, і по-дорослому склала руки, підтримуючи однією підборіддя. «Так-так, раз, два ….» - щось вона там буркотіла собі під носа. Нарешті зупинилась, і відвела погляд на мене. Я сидів у позі орангутанга, себто скручений, ніякої осанки, чи що там, і пив водичку. Дитя помітило мій погляд - що не кажи, але вони десь підсвідомо відчувають увагу. Дівчинка підійшла до мене. Мовчки. Уважно розгледіла. Я посміхнувся. Задала питання, яке я вже встиг передбачити. «А ви нє віделі Ілону?». «Ні». «Ех…». Далі її сумному обличчю хмуритись було вже нікуди. Я запропонував присісти. Мала сіла. Сіла, і тут же почала якось неконтрольовано розповідати про свою довбану Ілону-зрадницю, про свого міні-бойфренда Даню, про свою бабусю, про свої красиві заколки, про те, як вона швидко бігає, та ще про багато речей, - які вони там ті дитячі речі - комахи та мультики. Я сидів, попивав водичку та уважно слухав. Дитя поступово починало відходити від першого, мабуть, в житті акту самотності. Жорстокої і холодної, як лід на озері. А я все слухав і слухав, лиш іноді втискуючи короткі слова. Її монолог був прекрасним. Дитя розповідало і розповідало, по ходу посміхаючись та навіть повноцінно сміючись над своїми жартами. В ті хвилини я встиг позабути і про свої кінчені страхи, і про футбол, і про воду, яка ненароком розлилась по всьому тротуару. І я зрозумів. А що воно, тому дитю, треба? Щоб хтось був поруч. Щоб хтось сидів, нехай і неуважно, але приділяв увагу. Жінки вони, врешті-решт, всі однакові, хоч дівчатка, хоч бабусі. Їм би слухача і гарну погоду, а там…що навішати мужику (хлопцеві, дідусю, мужичку) на вуха, в жінок завжди знайдеться.

 

Бережіть малюків. Бережіть жінок. Не до Дня захисту дітей, не до 8-го Березня, а просто так. Завжди. Увага, вона штука така, вона всім необхідна.

Дякую.

                                                

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
         
 
«    Июнь 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
 

 
Стало известно, как Н ...
...
У Нікополі вшанують же ...
...
У Нікополі відбудетьс ...
...
В Никополе снова покаж ...
...
У Нікополі вшанують з ...
...
Стала відома програма ...
...
Куда пойти в Никополе ...
...
 
 
  • Администратор 19.12.2016
    Новорічні святкування (1) / 0
    Администратор-фото
    21 грудня вистав у КЗ "НКДЦ" не буде. За детальнішою інформацією звертайтесь по телефону -  5-15-86
  • DanielDob 04.11.2016
    Никопольская молодежь отм ... (1) / 0
    DanielDob-фото
    5:1 (1:0, 0:1, 4:0). (14-, 54 ), (50), (59) . 32- . , 5 ,
  • Black_Fox 19.05.2016
    Хортинг – казачьи традиц ... (1) / 5
    Black_Fox-фото
    Никопольчане - призеры турнира
  • Надія Ткаченко 02.02.2016
    Алина Николаева- реп (1) / 20
    Надія Ткаченко-фото
    Молодчинка, Алиночка! :) Горжусь своей ученицей!
  • Администратор 22.01.2016
    У Нікополі без вісті проп ... (1) / 0
    Администратор-фото
    Нікопольський відділ поліції висловлює глибоку вдячність усім небайдужим нікопольцям, які відгукнулися на оголошення щодо зниклої 21 січня дівчинки. Завдяки пильності громадян її вдалося знайти вже на наступний день.
  • Администратор 06.01.2016
    Чайка-Любовная лирика (1) / 0
    Администратор-фото
    3 января 2016-го внезапно остановилось сердце поэтессы Ларисы Крикуненко(Чайка). Эта смерть стала полной неожиданностью для близких, родных, друзей и знакомых Ларисы Николаевны, ведь она вела активную общественную жизнь, постоянно проводила творческие встречи, где читала свои волшебные стихи и исполняла песни под бандуру и гитару. Будучи на пен ...
  • Администратор 08.12.2015
    Допоможіть врятувати житт ... (3) / 0
    Администратор-фото
    8 грудня 2015р. в обласній лікарні ім. Мечникова зупинилося сердце, ще одного нікопольського героя - Лацмана Анатолія Івановича.

  • Nadia 06.12.2015
    Допоможіть врятувати житт ... (3) / 0
    Nadia-фото
    Всем спасибо за поддержку и помощь!!! Состояние папы немного ухудшилось из-за пневмонии, кома уже 16 дней((( Еще мой "Герой" получил медаль
  • Nadia 01.12.2015
    Допоможіть врятувати житт ... (3) / 0
    Nadia-фото
    11 дней комы, н ...
  • Администратор 23.06.2015
    Нікополь зустрічав учасни ... (2) / 0
    Администратор-фото
    илья))),
    Вот ссылка на новости горисполкома,где есть репортаж о турнире.
    https://www.youtube.com/watch?v=IZFqcySUtQQ
 
 

 

 

 
 
Все права защищены © Никополь ART 2009-2019