Мы в телеграм

Последние новости Никополя, Марганца, Покрова. Город Никополь, Марганец, Покров - на NikopolNews. Останні новини Нікополя, Покрова, Марганця. Нікополь, Покров, Марганец - на NikopolNews.

 
   
   
   
   
   
   
    
 
    
  
  
  
  
  
       

10 років без поетеси Лідії Ковальчук

Дата публикации: 4-05-2021



10 років тому, 4 травня 2011 року перестало битися серце нікопольської поетеси Лідії Ковальчук.
Лідія Миколаївна народилася 16 жовтня 1946 році у місті Нікополь. З 1953 по 1963 роки навчалася у школі-інтернаті. Брала участь у комсомольській будові Калуського хімічного комбінату й працювала на ньому. Згодом, повернулася у рідне місто Нікополь, де з 1972 року працювала кранівницею на кранобудівному заводі.
З 1978 року Лідія Ковальчук починає співпрацювати з заводською газетою. Через рік жінка вступила на факультет журналістики до Київського державного університету ім. Тараса Шевченко, який закінчила у 1985 році. Здобуваючи освіту журналіста, у 1981 році Ковальчук стає редактором заводської газети й працює на цій посаді до 1994 року. З цього ж року по 2002-й Лідія Миколаївна працює у Нікопольській міській раді головним спеціалістом зі зв'язків з громадськістю. А потім, до останніх днів свого життя співпрацювала з місцевою газетою "Візит Венал".

Пішовши з життя Лідія Миколаївна, залишила після себе тисячі висококласних журналістських матеріалів, сотні віршів та прозових творів. У 2021 році громадська організація "
Нікополь-арт" випустила збірку віршів Лідії Ковальчук "Зерна".


«Перші вірші – то були перші одкровення»

Лідія Миколаївна Ковальчук – одна із багатьох мільйонів – людина, але яка світла і тепла постать!... Познайомилися ми з нею на початку шестидесятих, коли прийшли в школу-інтернат для дітей-сиріт та напівсиріт повоєнних років. Школа стала нам рідним домом, а вчителі і вихователі – майже батьками. Різні ми були. Із своїми болями, смутками, а іноді й горем. Ліда була спокійною, мовчазною, занадто серйозною для своїх років дівчинкою. Завжди розсудливо ставилася до подій і людей. Сказане нею слово сприймалося і як критика, і як щира похвала. У її голосі ми ніколи не чули іронії, скептицизму. Перо Ліди лягло на папір рано, але про це мало хто знав. Перші вірші її – то були перші одкровення перед самою собою. Це і гарна кітка, побачена в полі, і думки про своє життя, життя однокласників, про рідну бабусю і мамині страждання. Скоріше то були не вірші, а життєві замальовки. Тому багатьом ці крики душі не були зрозумілі, і Ліда їх писала для себе, нікому не показувала, адже від однолітків можна всього почути. І тільки з роками ми зрозуміли, які глибокі думки містили Лідині ліричні метання. Після закінчення школи всі розлетілися хто куди. Тоді, в 1964-му, напевне, могли влаштуватися на Південнотрубний завод слюсарями, прокатниками, кранівницями, в дитячий садочок – виховательками (три роки інтернатівці опановували ці спеціальності). Ліда ж подалася на комсомольську будову – Калуський хімічний комбінат. Там працювала кранівницею козлового крана, і в спеку, і у великий мороз гартуючи свій характер і волю. Там з'явилося у неї багато нових друзів, з якими до останнього підтримувала тісні зв'язки. Там зустріла і своє кохання. І від тої великої любові народився син Тарас, який завжди був з мамою поряд. В Нікополь Лідія Миколаївна повернулася вже з сім'єю. І знову робота і водночас захоплення поезією. Ліда пише в газету-багатотиражку крано-будівного заводу. Згодом стає редактором цієї газети. Досвід є, але знань трохи замало. Тому попереду навчання на факультеті журналістики у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка. А далі – робота в газетах, громадська діяльність, пошук нових тем... Сьогодні, згадуючи таке багатогранне життя Лідії Миколаївни Ковальчук, ми всі – рідні, знайомі, друзі, колеги, однодумці – низько схиляємо голови перед цією світлою людиною.



Галина Калепко (подруга)

«Журналіст працює завжди»

Журналістика для Лідії Ковальчук була не просто роботою. Вона вважала, що журналіст працює завжди. Для неї це повною мірою був природний спосіб існування. Навіть, скоріше, спосіб насолоди
життям. Можна сказати: її релігія. Вона обожнювала свою газету: постійне спілкування з людьми, сам процес створення кожного газетного номера перетворювала на священнодійство, бо вважала, що справжній журналіст (як ніхто!), має творити добро, відстоювати справедливість, все розуміти і допомагати людям. За таке щастя самореалізації вона вважала себе назавжди зобов’язаною Анатолію Федоровичу Гонтаренку – на той час директору Нікопольського кранобудівного заводу (у подальшому: 1-му секретарю міського комітету КПРС), який довірив їй (ще студентці КДУ) керівництво об’єднаною редакцією кранобудівного заводу, куди входили багатотиражна газета «Ленінець» та заводський радіовузол.
Доля звела мене з Лідією Ковальчук у 1987-му році, коли я працювала у відділі кадрів і принесла до газети власний вірш з поздоровленням до дня народження нашої співробітниці. Ось тоді Лідія Миколаївна і запропонувала мені спробувати себе спочатку в газеті, а потім вже і поступити до КДУ імені Т.Г. Шевченка на факультет журналістики, за що я їй буду дуже вдячна до останніх своїх днів. І таких «завербованих» як я на її рахунку, мабуть, з десяток (якщо не більше). З великою пова¬гою до усіх, хто мав і має відношення до цієї чудової професії – журналіст – Лідія Ковальчук ставилася сама і саме так виховувала нас – своїх учнів.


Лариса Крикуненко (подруга та колега)

«Це буде просто бомба!»

Седые волосы – не признак старости. Я как-то сразу это поняла, когда повстречалась с Лидией Николаевной. Вернее, я просто не заметила, что она полностью седая. Бывало, зайдет в редакцию, тряхнет головой, поправляя разметавшуюся на ветру прическу – и будто струя свежего воздуха вместе с нею в двери врывается.
«Я таких знімків наробила! Це буде просто бомба. Скоріш перекидуй на комп'ютер», – с лёту выдает она. Помнится, еще недавно Лидия Николаевна даже рядышком стоять около компьютера боялась. А теперь вот не только заправски печатает на нем, но и такую технику как цифровой фотоаппарат освоила. Она быстро поняла, что снимать им легко, поэтому использует эту возможность на полную катушку. Кажется, ни один уголок города не скроется от ее зоркого взгляда. Вот в одном из дворов вместо пустыря теперь пестреет заботливо высаженный кем-то небольшой цветничек. Вот человек ей встретился на пути – с виду обычный, но чуть глубже глянешь – а у него внутри так и трепещет любовь к голубям. А вот она просто где-то вычитала или услышала интересную Зернафразу, и теперь с удовольствием смакует ее на все лады, восхищаясь красноречием автора. Другой человек прошел бы мимо всего этого и не заметил бы ничего особенного. А она – углядела, почувствовала, прониклась. Будто в душе этой женщины натянуты особо чувствительные струны, готовые резонировать с малейшим проявлением красоты мира. Чтобы потом передать ее людям…
«Куди не кинь оком, усюди можна побачити тему для публікації», – часто повторяла она. На ее примере я видела, что это действительно так, и училась смелее пропускать сквозь мир. Иногда мне даже казалось, что Лидия Николаевна – намного моложе меня самой…
Вот она появляется в дверях редакции с букетиком цветов. Полевых. Красивых, нежных, простых. И светится все улыбкой.
«Були з подругами на Мировій, і ось вам квітів звідтіля привезла», довольно вещает своим низким голосом Лидия Николаевна и уже организовывает для полевой красоты вазочку. А вот она уже стоит во дворе редакции, в брюках, с сигареткой, и щурится на своем любимом сентябрьском солнышке. Наверняка снова проворачивает в голове какой-то очерк…
…16 апреля 2011-го Лидия Николаевна в приподнятом настроении сажала своё дерево на Алле искусства. «Оце ви гарну ідею» придумали, – приговаривает она, любовно обхаживая с сапкой в руках молодой саженец клена. – Я ще біля меморіальної дошки чорнобривців висаджу, обов'язково...». Через несколько дней, уже в больнице, Лидия Николаевна снова вспоминала об Аллее искусства, о чернобривцах, которые нужно обязательно посадить. А еще рассказала о своей мечте – разбить клумбу на территории старого Первомайского рынка. Многие помнят, какие бои предпринимателей и чиновников шли на этой земле в свое время. Люди голодали, подвешивали себя к подъемному крану, просили не лишать их нажитых мест. Но местная власть тогда была неумолима, и рынок с этой территории все же снесли. А теперь здесь пустырь, всеми забытый и заброшенный. Словно бельмо на глазу. Вот и мечтала, лежа на больничной койке, собрать всех неравнодушных людей и вместе разбить на этой драматической земле красивую клумбу. Мечта оказалась завещанием. Свою порцию красоты в этом мире Лидия Николаевна уже посеяла...

Олена Зінченко (колега, учениця)


 
 


Узнавай культурные новости региона первым! Подписывайся на наши каналы в Instagram и Telegram.


За матеріалами БІЦ "Слово"
Адміністратор





Раніше ми писали: 
Лидия Ковальчук-Философская лирика

                                                

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
         
 
«    Июль 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
 
 

 
У Нікопольському районі вшанують Івана ...
...
Стало известно, как в Никополе отметят ...
...
Картини Костянтина Поддубко побачать ...
...
У Нікополі пролунають \"Пісні народжен ...
...
Програма святкування Дня молоді на міс ...
...
 
 
  • Администратор 19.12.2016
    Новорічні святкування (1) / 0
    Администратор-фото
    21 грудня вистав у КЗ "НКДЦ" не буде. За детальнішою інформацією звертайтесь по телефону -  5-15-86
  • DanielDob 04.11.2016
    Никопольская молодежь отм ... (1) / 0
    DanielDob-фото
    5:1 (1:0, 0:1, 4:0). (14-, 54 ), (50), (59) . 32- . , 5 ,
  • Black_Fox 19.05.2016
    Хортинг – казачьи традиц ... (1) / 5
    Black_Fox-фото
    Никопольчане - призеры турнира
  • Надія Ткаченко 02.02.2016
    Алина Николаева- реп (1) / 20
    Надія Ткаченко-фото
    Молодчинка, Алиночка! :) Горжусь своей ученицей!
  • Администратор 22.01.2016
    У Нікополі без вісті проп ... (1) / 0
    Администратор-фото
    Нікопольський відділ поліції висловлює глибоку вдячність усім небайдужим нікопольцям, які відгукнулися на оголошення щодо зниклої 21 січня дівчинки. Завдяки пильності громадян її вдалося знайти вже на наступний день.
  • Администратор 06.01.2016
    Чайка-Любовная лирика (1) / 0
    Администратор-фото
    3 января 2016-го внезапно остановилось сердце поэтессы Ларисы Крикуненко(Чайка). Эта смерть стала полной неожиданностью для близких, родных, друзей и знакомых Ларисы Николаевны, ведь она вела активную общественную жизнь, постоянно проводила творческие встречи, где читала свои волшебные стихи и исполняла песни под бандуру и гитару. Будучи на пен ...
  • Администратор 08.12.2015
    Допоможіть врятувати житт ... (3) / 0
    Администратор-фото
    8 грудня 2015р. в обласній лікарні ім. Мечникова зупинилося сердце, ще одного нікопольського героя - Лацмана Анатолія Івановича.

  • Nadia 06.12.2015
    Допоможіть врятувати житт ... (3) / 0
    Nadia-фото
    Всем спасибо за поддержку и помощь!!! Состояние папы немного ухудшилось из-за пневмонии, кома уже 16 дней((( Еще мой "Герой" получил медаль
  • Nadia 01.12.2015
    Допоможіть врятувати житт ... (3) / 0
    Nadia-фото
    11 дней комы, н ...
  • Администратор 23.06.2015
    Нікополь зустрічав учасни ... (2) / 0
    Администратор-фото
    илья))),
    Вот ссылка на новости горисполкома,где есть репортаж о турнире.
    https://www.youtube.com/watch?v=IZFqcySUtQQ
 
 

Расписание автобусов Никополя

Новости Никополя Марганца Покрова

 
 
Все права защищены © Никополь ART 2009-2021